«Сокіл»: нова постановка відродженого шедевра Бортнянського

«Сокіл»: нова постановка відродженого шедевра Бортнянського

(11 червня 2013 року)

Стало традицією згадувати ім’я Дмитра Бортнянського разом з іменами Березовського і Веделя як творців канону української барокової музики (не беремо до уваги тих рецидивів імперського способу мислення, коли їхню спадщину привласнюють наші північні сусіди). Але музика живе лише тоді, коли вона звучить, – тому немає кращого способу вшанувати пам’ять наших музичних геніїв, ніж дати їх творінням сценічне життя.

І цю високу місію вже тривалий час виконує музикант рідкісного обдарування – клавесиністка Наталія Свириденко, народна артистка України, кандидат мистецтвознавства і досвідчений музичний педагог, професор Київського університету імені Бориса Грінченка. Саме вона вперше в Україні здійснила 1995–1996 року постановку однієї з шістьох опер Бортнянського, «Сокіл», – на сюжет з «Декамерона» Боккаччо (день п’ятий, новела дев’ята) про кохання збіднілого флорентійського шляхтича Федеріго дельї Альберігі до молодої багатої вдови Ельвіри: спершу безнадійне, але зрештою оцінене і розділене, – у той доленосний момент, коли, не маючи чим пригостити кохану, яка неждано завітала до його відлюдної ферми в горах, Федеріго велить подати на стіл… улюбленого мисливського сокола. Отже, опера про кохання зі щасливим фіналом. Хоча, якщо підходити до сюжету з іншого боку, можна пожартувати, що це опера про любов до свійських тварин та про її межі…

Власне, драматичний елемент у «Соколі» й справді поєднано з комічним – у традиціях італійської опери-буффа, бо поруч із сентиментальною парою аристократів тут діє й комічна пара їхніх слуг, Педрілльо та Марини, почуття яких не ширяють у високостях, а міцно тримаються землі. Водночас в опері наявні й риси тогочасної французької опери – відмова від речитативів і введення замість них розмовних діалогів, а також використання пісенних форм, близьких до французьких шансонів. Лібрето «Сокола» також написано французькою мовою, його автор – швейцарець Франц-Герман Лаферм’єр, бібліотекар майбутнього російського імператора Павла І.

Тож для здійснення повноцінної постановки «Сокола», де вокальні номери чергуються з діалогами і тому слухацьке сприйняття великою мірою залежить від моментального розуміння реплік, був необхідний точний, а в поетичній частині – ще й еквіритмічний український переклад, – і його виконав Максим Стріха, яскравий перекладач і пристрасний шанувальник опери, оборонець вокального перекладу на противагу виконанню мовою оригіналу.

І його переклад знову зазвучав зі сцени завдяки тій-таки Наталії Свириденко, яка здійснила нову постановку «Сокола», залучивши до цього викладачів і учнів Інституту мистецтв Київського університету імені Бориса Грінченка, а також Київської дитячої академії мистецтв та Інституту музики імені Глієра. Цього разу це було концертне виконання (власне, як і перша постановка 1995 року, повторена наступного року вже в сценічному варіанті) – тобто жодних розмовних сцен (їх компенсували пояснювальні ремарки пані Свириденко та пана Стріхи, які передували картинам опери), а крім того жодних декорацій і театральних костюмів – лише співаки в концертних строях і камерний оркестр, цілком так, як і вимагає партитура Бортнянського – струнна група, флейта, гобой, фагот, дві валторни і на чільному місці – клавесин, партію якого блискуче виконала сама пані Наталія. І слухачі, які розмістились навколо імпровізованого сценічного майданчика в залі Інституту мистецтв, не просто насолоджувалися прекрасною музикою і співом, які резонували в самому серці, а й відчували себе учасниками мистецького дійства. І це надало нинішній постановці «Сокола» колориту салонного музикування ХVІІІ ст., часу, коли й було створено оперу. Це враження підсилювали й імпровізаційні моменти, коли пані Наталія підхоплювалася з-за клавесина й диригувала ансамблем співаків – достеменно як капельмейстер за доби бароко.

Аби професійно виконувати барокову музику, треба не просто досконало її знати, дотримуватись максимально близької до тієї епохи техніки музичного виконання, а й любити цю музику любов’ю пристрасною і самозреченою – так, як це вміє Наталія Свириденко, якій вдалося до того ще й заразити цією любов’ю цілий колектив співаків і музикантів, прищепивши їм розуміння власних виконавських принципів – бо ж ноти, надто ж ноти барокових творів з безліччю мордентів, трелей та інших орнаментальних оздоб, можна прочитати по-різному!

Не берусь виділити когось із учасників постановки – всі показали своє мистецтво, і педагоги, і їхні учні, продемонструвавши справжню, живу школу виконавства старовинної музики: це солісти – доценти Оксана Петрикова (Ельвіра) і Віктор Тетеря (Федеріго), студенти Наталя Бадун (Марина) і Станіслав Трифанюк (Педрілльо), Юлія Успенська, викладачка Київської дитячої академії мистецтв (Жанетта), професор Василь Бокоч (Грегуар), студенти Микола Алексеєв і Антон Іщенко в ролі комічних лікарів. Також у постановці брав участь хор студентів Інституту мистецтв, керований Мстиславом Юрченком. І в жодному разі не можна забувати про інструменталістів, які, під орудою клавесиністки й постановниці, звучали настільки злагодженим ансамблем, що склалося враження, яке може викликати тільки досконале мистецтво, – усе природно, саме так і має бути: це викладач Наталія Пилипенко (І скрипка) і професор Тетяна Пляченко (ІІ скрипка), студенти Вадим Вдовиченко (альт) і Анастасія Касьянова (віолончель), Оксана Піркова, доцент грінченківського Інституту соціальної педагогіки і психології (флейта), студент Кирило Бурдальов (гобой), концертмейстер Дитячої академії мистецтв Дмитро Трохимчук (фагот) і два валторністи – лауреати міжнародних конкурсів Олексій Прунь і Григорій Заїздний.

Важливо відзначити, що постановка відбулася за сприяння громадської організації «Вікімедія Україна», яка минулого року в рамках проекту «Світова класика українською» видала клавір «Сокола» з лібрето у перекладі Максима Стріхи (приступний також в електронному вигляді у Вікіпедії та Вікіджерелах) – відкривши таким чином для публічного використання унікальний музичний твір і не менш унікальний переклад.

Олена О’Лір,

перекладач

Advertisements

About Юрій Пероганич

1961 року народження, одружений
Опубліковано у Культура і мистецтво, Публічні заходи, Хроніка подій | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

4 Responses to «Сокіл»: нова постановка відродженого шедевра Бортнянського

  1. nickispeaki коментує:

    дякую! (тільки не приступний. а ДОСТУПНИЙ) 😉

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s